Електоральний шторм-2027. Як вибори в Європі вплинуть на Україну

2027-й багато аналітиків та експертів називають «суперроком» великих електоральних потрясінь у Європі. У Старому Світі відбудуться дев'ять загальнонаціональних і п'ять регіональних кампаній, причому в Німеччині земельні вибори за своїм політичним впливом цілком співмірні з виборами до Бундестагу.

Для України 2027 рік стане часом, коли доля фронту та обсяги постачання зброї вирішуватимуться не лише в штабах, офісних кабінетах і на самітах, а й на виборчих дільницях Європи. Втома від затяжного протистояння, економічна стагнація та стрімкий злет популістів перетворюють майбутній електоральний цикл на мінне поле для Києва.

Як зазначає аналітик Муджтаба Рахман із Eurasia Group у коментарі британській газеті The Guardian, найбільший ризик для України полягає не в поглядах Трампа, а в потенційній фрагментації європейської підтримки: «Існує ризик, що 2027 рік стане роком, коли політична, електоральна та економічна реальність наздожене Європу і завадить їй продовжити підтримку України».

Тому в Києві пильно стежитимуть за перипетіями президентської кампанії у Франції, парламентськими виборами в Італії та Польщі, а також за «Альтернативою для Німеччини», яка набирає силу і на п'яти земельних виборах у ФРН може поставити під сумнів канцлерство Фрідріха Мерца.

Чи втримається європейський консенсус щодо України, чи Кремль дочекається свого головного призу — паралічу західної допомоги?

Відповідь на це дадуть європейські виборці, а на нас чекає велика політична вистава, сценарій якої пишеться у нас на очах…

Акт I. Франція: Єлисейський палац на тлі радикального розвороту

Найбільша загроза для України визріває саме в Парижі. Епоха Емманюеля Макрона, який був одним із головних архітекторів європейської військової допомоги Україні та організатором «коаліції охочих», добігає кінця. Конституція П'ятої республіки забороняє йому балотуватися на третій термін.

Вибори нового глави французької держави пройдуть у два етапи: перший тур відбудеться 18 квітня, а другий — 2 травня 2027 року.

Головною претенденткою на президентське крісло в Єлисейському палаці сьогодні є лідерка опозиційної партії «Національне об'єднання» Марін Ле Пен, яку багато експертів називають «французьким кошмаром» для Києва.

«Ле Пен — це найбільший чинник, здатний змінити ситуацію, бо вона дасть змогу багатьом іншим країнам сказати: «Досить, ми більше не можемо продовжувати фінансування», — каже аналітик Муджтаба Рахман.

Свій «маніфест» щодо України Марін Ле Пен озвучила в інтерв'ю Financial Times. За її словами, Франція через погіршення свого фінансового становища більше не може надавати допомогу Україні, Париж і так надав Києву «значний обсяг допомоги». «Це не акт ворожості щодо України. Ми можемо й далі навчати їхніх солдатів, їхні армії, ми можемо й далі постачати їм обладнання, щоб вони могли захищатися. Але у фінансовому плані ми більше не можемо цього робити», — вважає Ле Пен. Вона розкритикувала багатомільярдні європейські кредити для України, заявивши, що частка Парижа в них, яка становить мільярди євро, лягає непосильним тягарем на французьких платників податків. Також лідерка французьких правих категорично виступає проти вступу України до Євросоюзу, оскільки цей крок, на її думку, зруйнує французький аграрний сектор і позбавить Францію залишків економічного суверенітету. Ставши президенткою, заявляє Ле Пен, вона гарантовано скористається правом вето, щоб заблокувати будь-які спроби Києва стати частиною європейської родини.

Намагаючись достукатися до французького виборця через голову Ле Пен, Володимир Зеленський у своєму коментарі для Financial Times наголосив: «…підтримка України — це не милостиня, а взаємовигідна інвестиція». За його словами, Україна пропонує Парижу те, чого немає в жодної армії НАТО, — унікальний, оплачений кров'ю досвід ведення сучасної технологічної війни. Українські військові тестують і вдосконалюють французьку зброю (наприклад, комплекси SAMP/T) у реальному бою. Відмова від цієї співпраці, як попереджає Київ, послабить саму французьку оборонну промисловість і відчинить двері війні до решти Європи.

Поки Зеленський іронізує, що «не голосуватиме за Ле Пен», її рейтинги зростають навіть на тлі вуличних протестів із погромами.

Аналітики пояснюють це, з одного боку, тим, що вона жорстко засуджує вуличне насильство, закликаючи до наведення порядку, до боротьби з міграцією та радикалами, чим приваблює поміркованого виборця, наляканого погромами, який вважає, що уряд не здатен із ними впоратися й забезпечити стабільність у країні. З іншого боку, вона жорстко критикує курс президента Емманюеля Макрона та уряду, привертаючи тих, хто ними незадоволений. Рейтинг Макрона в опитуваннях становить лише 15%, ніби підкреслюючи електоральну втому населення від центристів через зростання вартості життя, безперервну кризу біженців, до яких додалися заворушення на вулицях. Досі центристським силам так і не вдалося знайти харизматичну постать, яка могла б протистояти Ле Пен.

На майбутніх президентських виборах їх представлятимуть два ексочільники уряду часів Макрона Габріель Атталь і Едуар Філіпп та кандидат від лівоцентристського блоку Рафаель Глюксман. Однак конкуренція між ними розпорошує голоси центристських і помірковано лівих виборців, що, своєю чергою, збільшує шанси на вихід у другий тур ще одіознішої постаті, ніж Ле Пен, — Жана-Люка Меланшона, «ультралівого», який у рейтингах іде другим.

Згідно зі свіжими жовтневими соцопитуваннями Ifop, Марін Ле Пен упевнено набирає до 38% у першому турі й випереджає будь-якого системного кандидата в другому. Так, центриста Едуара Філіппа, колишнього очільника уряду, вона перемагає, набираючи 57% голосів проти 43%. А лідер на лівому фланзі, очільник руху «Нескорена Франція» Жан-Люк Меланшон програє взагалі з розгромним рахунком: 31% проти 69%.

Попри те що до президентських виборів залишається пів року і за цей час у виборчій кампанії може багато що змінитися, поки що, як любить казати Дональд Трамп, на руках у Марін Ле Пен найсильніші «карти».

Якщо за пів року ситуація не зміниться, то перемога Ле Пен, як зазначають експерти, стане для Європи серйознішим ударом навіть, ніж голосування Великої Британії за вихід із Євросоюзу 2016 року, а найочевиднішою переможеною стане Україна.

Акт II. Німеччина: Політичний параліч Берліна та привид нових виборів

Якщо Франція — це довгостроковий ризик для України, і розворот там відбудеться лише тоді, коли на президентських виборах переможе Марін Ле Пен, то Німеччина — це «порохова бочка», яка може дестабілізувати європейську допомогу значно швидше. І це може статися навіть без виборів до Бундестагу, які відбудуться лише 2029 року. Ризик для України полягає в тому, що невдача правлячої коаліції на чолі з федеральним канцлером Фрідріхом Мерцом на місцевих виборах 2027 року може призвести до внутрішньопартійних чвар і політичного паралічу, під час якого фінансову допомогу Києву може бути заблоковано. А ФРН сьогодні — головний європейський донор України.

2027 року країну чекає масштабна серія земельних виборів: на кону парламенти ключових земель, зокрема таких важковаговиків, як Північний Рейн-Вестфалія та Нижня Саксонія, а також Саару, Шлезвіг-Гольштейну та Бремена.

Фрідріх Мерц сьогодні зазнає «внутрішньополітичного лиха». Його особистий рейтинг підтримки в Німеччині обвалився до катастрофічних 10%, що стало «рекордом» в опитуваннях щодо схвалення діяльності канцлера за всю історію ФРН. Хиткості позиції Мерца додає зростання рейтингу партії «Альтернатива для Німеччини», який коливається на рівні 26–30%, тоді як рівень підтримки ХДС-ХСС становить, за різними опитуваннями, від 18% до 23%.

Результати останніх земельних виборів у Німеччині шокували партійний істеблішмент. Головною сенсацією осіннього тріумфу радикалів стала перемога ультраправої партії «Альтернатива для Німеччини», яка в Саксонії-Ангальт показала історичний результат у 43,8% і ледь не здобула абсолютну більшість у ландтагу. У Мекленбурзі-Передній Померанії електоральні показники «АдН» впритул наблизилися до 38%, тоді як партія Мерца не змогла там подолати 5-відсотковий бар'єр і залишилася за бортом земельного парламенту. Навіть у традиційно ліволіберальному Берліні «Альтернатива для Німеччини» суттєво зміцнила свої позиції, підтверджуючи, що тренд перестає бути суто східнонімецьким феноменом.

Катастрофічні результати ХДС на місцях провокують паніку всередині партійних лав. Зростає кількість членів ХДС, які вважають Мерца «токсичним» лідером, що тягне партію на дно. На цьому тлі позиція «АдН», яка відкрито закликає до відновлення діалогу з Москвою, лише посилює тиск на Фрідріха Мерца. У Європарламенті Аліса Вайдель, співголова «Альтернативи для Німеччини», вже заявила, що її партія «ставить інтереси Німеччини на перше місце», наполягаючи на тому, що «зараз ми перебуваємо в критичній фазі, коли наша промисловість помирає без російського газу й нафти». Німеччині потрібні «стабільні, надійні та дешеві джерела енергії, які гарантуються Росією протягом останніх чотирьох десятиліть», — додала вона.

14 жовтня 2026 року в ландтазі німецької федеральної землі Саксонія-Ангальт АдН ухвалила символічну, але гучну резолюцію з вимогою припинити військову та фінансову допомогу Україні, а також скасувати санкції проти РФ.

Якщо 2027 року в Північному Рейні-Вестфалії та Нижній Саксонії центристські партії (ХДС і СДПН) втратять лідерство під натиском АдН, баланс сил у Бундесраті — верхній палаті парламенту — може бути порушено. Річ у тім, що земельні вибори формують уряди регіонів, які делегують своїх представників до Бундесрату. Якщо ХДС Мерца й надалі втрачатиме землі (як це сталося в Саксонії-Ангальт і Мекленбурзі, де перемогу здобула АдН), то федеральний канцлер може втратити контроль над верхньою палатою парламенту. Будь-яка ініціатива коаліції Мерца — від внутрішніх економічних реформ до виділення багатомільярдних траншів Києву — ризикує наштовхнутися на жорстке вето регіонів.

Інша загроза для Фрідріха Мерца після поразки ХДС на регіональних виборах навесні й восени 2027 року — криза легітимності. Відцентрові сили всередині коаліції загостряться: СДПН, намагаючись урятувати рейтинги, що падають, може зайняти радикальнішу соціальну позицію, саботуючи бюджетну дисципліну ХДС, а партія Мерца опиниться під тиском власного правого крила, яке вимагатиме жорсткого курсу та дистанціювання від непопулярних лівоцентристів.

За таких умов параліч влади може змусити Фрідріха Мерца повторити сценарій Олафа Шольца — оголосити вотум довіри й ініціювати дострокові парламентські вибори, не чекаючи планового 2029 року.

Для України результат німецьких регіональних виборів 2027 року — це критично важливий маркер. Безперечно, прямого й миттєвого припинення підтримки України, найімовірніше, не станеться. Однак простір для маневру в канцлера різко звузиться. Схвалення нових пакетів озброєнь, фінансування довгострокових програм відновлення і, головне, підтримка інтеграції України в ЄС і НАТО стануть заручниками внутрішньонімецьких електоральних торгів.

Тому 2027 року на виборчих дільницях у Дюссельдорфі та Ганновері вирішуватиметься майбутнє не лише німецьких доріг і шкіл.

Акт III. Італійський гамбіт Джорджі Мелоні

Прем'єр-міністерка Італії — надійна союзниця й палка адвокатка України в Південній Європі. Сьогодні вона не втомлюється наголошувати, що не готова йти на поступки в питанні підтримки України заради сьогохвилинної політичної вигоди. На загальному тлі очевидного зниження солідарності з Києвом серед італійців і заяв лідерів правих і лівих партій про необхідність перейти від скорочення військової підтримки Києва до дипломатичного врегулювання конфлікту партія Мелоні чи не єдина в Італії, що чітко дотримується проукраїнських поглядів.

Втім, не виключено, що за підсумками голосування на парламентських виборах, які відбудуться 2027 року, її риторика може змінитися. Сьогодні шанси Мелоні очолити уряд удруге не гарантовані. За будь-яких розкладів її уряд буде коаліційним, об'єднуючи різних політичних гравців із різними поглядами, зокрема й щодо України.

Поки що ж уряд Джорджі Мелоні, який розпочав роботу в жовтні 2022 року, став найдовговічнішим у повоєнній Італії. Особистий рейтинг схвалення прем'єр-міністерки Італії — близько 41% — є одним із найвищих серед західноєвропейських лідерів, а її крайня права партія «Брати Італії» зберегла більшу частину своєї підтримки. Сьогодні її рейтинг становить близько 24%, і вона перебуває на вершині електоральної турнірної таблиці.

За опозиційну лівоцентристську Демократичну партію на чолі з депутаткою парламенту Еллі Шлейн готові віддати свої голоси близько 21% італійців. До речі, Шлейн відома не лише своїми ліберальними поглядами, а й тим, що підтримує надання фінансової допомоги та постачання озброєнь Україні. На третьому місці — лівопопулістська партія «Рух п'яти зірок» на чолі з колишнім прем'єр-міністром Джузеппе Конте, яку підтримують близько 13% виборців. Ця політична сила виступає за збільшення соціальних видатків, допомогу малозабезпеченим громадянам і скорочення військової допомоги Україні. На четвертому місці з рейтингом 8% розташувався амбітний новачок із крайніми правими поглядами — партія «Національне майбутнє» на чолі з генералом у відставці Роберто Ванначчі.

Військовий має вражаючий послужний список. Упродовж своєї військової кар'єри Роберто Ванначчі брав участь у місіях у Сомалі, Руанді, Ємені та Іраку. 2013 року в Афганістані Ванначчі обійняв посаду начальника штабу сил спеціальних операцій НАТО. 2016 року отримав звання бригадного генерала й прийняв командування десантною бригадою Folgore. З 2017 по 2018 рік служив в Іраку на посаді командира контингенту італійської армії в межах операції Prima Parthica та заступника командувача з питань підготовки коаліції проти ІДІЛ. У грудні 2020 року Ванначчі став військовим аташе при посольстві Італії в Москві. На цій посаді він перебував і під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну, а вже в травні 2022 року Москва оголосила його персоною нон грата через погіршення відносин РФ із країнами Євросоюзу. 2024 року він пішов у політику, а влітку 2026-го створив партію «Національне майбутнє» (Futura Nationale).

Про себе він гучно заявив ультраправими висловлюваннями. Генерал-політик пишається своїми расистськими заявами, виступає проти імміграції, абортів, принципів фемінізму. А ще закликає скоротити підтримку України у війні та хоче відновлення співпраці з Росією. І хоча сам Роберто Ванначчі заявляє, що він не є прихильником Путіна, а просто обстоює інтереси Італії, аналітики називають його «троянським конем» російського впливу в країні.

Проте його погляди знаходять відгук в італійському суспільстві. Рейтинг партії не статичний, а продовжує зростати. На тлі заворушень в Італії Джорджа Мелоні побоюється, що генерал Ванначчі, подібно до Марін Ле Пен, може осідлати тренд борця за закон і порядок, тим самим завдавши удару по електоральній базі Мелоні, основу якої становлять голоси правих виборців.

Утім, Джорджа Мелоні не спостерігає за Ванначчі пасивно, а готується до передвиборчих баталій. Прем'єрка відповіла на виклик ультраправих, посиливши акцент на міграційній політиці: вона призупинила дію шенгенських правил вільного пересування для повітряних і морських пасажирів з Іспанії після трагедії в Сеуті та вирішила встановити 30-відсотковий поріг для учнів шкіл іноземного походження. Крім того, Мелоні домовилася про проведення в березні 2027 року в Римі саміту лідерів ЄС, який напередодні виборів має продемонструвати її політичну «вагу» в зовнішній політиці Європи.

Навіть якщо гіпотетично уявити, що ці кроки допоможуть Мелоні додати електоральних балів її партії «Брати Італії», то з підтримкою політсил, які входять до правлячої коаліції прем'єрки, справи, м'яко кажучи, кепські. Правоцентристська партія покійного Сільвіо Берлусконі «Вперед, Італіє» (Forza Italia) опустилася з 8,11% до 6,9%, а «Ліга» Маттео Сальвіні — з 8,88% до 5,1%. І для Мелоні це тривожний сигнал. Якщо на майбутніх парламентських виборах партії «Брати Італії», «Ліга» та «Вперед, Італіє» не наберуть разом достатньо голосів для формування більшості, то саме партія Ванначчі може стати четвертим партнером по коаліції, додавши відсутні голоси. А це означає, що питання підтримки Києва цілком може стати розмінною монетою в майбутніх коаліційних переговорах. І як поведеться Джорджа Мелоні, щоб удруге опинитися в прем'єрському кріслі, — питання відкрите.

Акт IV. Польський маятник-2027: Кінець епохи романтизму

Хоча до парламентських виборів у Польщі залишається ще рік, виборчий марафон уже набирає крейсерську швидкість. Однією з важливих складових виборчої кампанії стане «українська карта», яка для передвиборчої машини польських партій є цинічним, але ефективним паливом.

Хоча низка аналітиків вважає, що основну суперечку на виборах опоненти вестимуть про відносини з ЄС і США, українське питання з політичного порядку денного польських партій нікуди не зникне, оскільки будь-який політик орієнтуватиметься на думку електорату, а вона сьогодні явно не на користь українців. Судячи із соціологічних опитувань, уперше більшість поляків — 52% — не підтримують прийому біженців. Рівень неприязні до українців зріс до 43% (2023 року він становив 17%). Із чинника безумовної солідарності зразка 2022 року Україна перетворилася на зручний внутрішній інструмент.

Партія «Право і справедливість» (PiS) на чолі з новим кандидатом у прем'єри Пшемиславом Чарнеком стрімко дрейфує в бік жорсткого правого флангу. Мета проста — не дати радикалам із «Конфедерації» перехопити ультраконсервативного виборця. Стратегія PiS більше не відгонить дипломатичним тактом: лідер партії Ярослав Качинський відкрито закликав зробити блокування вступу України до ЄС офіційним стовпом своєї передвиборчої платформи, доки Київ не піде на всі поступки щодо Волинської трагедії.

Праві радикали з «Конфедерації» вже давно будують кампанію на антиукраїнських тезах, розраховуючи конвертувати критику Києва в дивіденди за рахунок розколу колишнього консенсусу щодо підтримки України.

Підливає оливи у вогонь і постать президента Кароля Навроцького. Він публічно запросив до співпраці партію Гжегожа Брауна «Конфедерація польської корони». Браун відомий антиукраїнськими та антизахідними заявами. Досі співпраця з ним вважалася неприйнятною для значної частини польського політичного істеблішменту. Тепер Навроцький фактично пропонує зруйнувати цей політичний бар'єр, пояснюючи свою позицію підтримкою партії серед виборців.

Для Брауна це означає вихід із політичної ізоляції, а для президента — можливість заручитися підтримкою ультраправих на парламентських виборах. Навіть за доброго результату правим може не вистачити голосів для самостійного формування більшості. Участь партії Брауна здатна змінити цей баланс. Крім того, експерти вважають, що амбіції Навроцького не обмежуються об'єднанням правих. Президент може спробувати сформувати власну групу впливу в парламенті та просунути на посаду прем'єр-міністра лояльного до себе кандидата. За польською конституційною процедурою саме глава держави доручає формування уряду.

Чинний прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск і його партія «Громадянська коаліція» опинилися в лещатах. По суті, вони змушені грати на чужому полі. Ліберал і єврооптиміст Туск змушений мімікрувати під жорсткого прагматика, щоб його не звинуватили в «м'якотілості» та зраді польських інтересів. Яскравим підтвердженням цього курсу стало безкомпромісне рішення польського уряду зберегти ембарго на ввезення українського зерна та жорстко обстоювати квоти на імпорт сільгосппродукції, захищаючи місцевих фермерів усупереч загальноєвропейським правилам. Зіткнувшись із внутрішнім тиском, Варшава наочно продемонструвала, що беззастережна підтримка сусіда тепер має межі, продиктовані національною вигодою.

Крім того, досить згадати, як Варшава миттєво й демонстративно відреагувала блокуванням оборонних пакетів на будь-які символічні кроки України на кшталт оголошення «року УПА» на регіональному рівні. Туску життєво важливо показати: «Ми захищаємо Польщу краще, ніж націоналісти».

Слід зазначити, що стратегія Туска працює: його партія сьогодні є лідером електоральних уподобань. За неї готові віддати свої голоси понад 32% виборців. Щоправда, при цьому головною проблемою Дональда Туска стає не власна партія, а низький рівень електоральної підтримки його менших коаліційних партнерів. Падіння рейтингів центристів («Польща 2050» і PSL), які на минулих виборах виступали єдиним блоком «Третій шлях», ставить під загрозу стабільність усієї правлячої коаліції.

Згідно з аналізом політологів, якби парламентські вибори відбулися цієї неділі, чинний трипартійний союз Туска втратив би більшість у Сеймі, набравши сукупно лише близько 44,3% місць. Тоді як підсумковий потенціал гіпотетичного об'єднання PiS «Право і справедливість», «Конфедерації» Славоміра Ментцена, «Конфедерації польської корони» Гжегожа Брауна та партії експрем'єра Матеуша Моравецького «Розвиток плюс» становить 50,3%.

Однак, попри сильні математичні показники, створення такого союзу стикається зі значними складнощами, продиктованими різними поглядами правих на питання економіки, зовнішньої політики та особистими амбіціями лідерів.

Водночас, незалежно від того, чи залишиться при владі проєвропейський Дональд Туск, чи до влади прийде коаліція правих сил, Україні доведеться мати справу з набагато егоїстичнішою, прагматичнішою Польщею, яка вимагатиме поступок. Схоже, що парламентські вибори 2027 року остаточно закриють епоху романтизму у відносинах Києва та Варшави.

V. Завіса

Коли у фіналі затяжного електорального трилера 2027 року завіса поповзе вниз, можливо, українському глядачеві буде не до оплесків. Київ може зіткнутися з тим, що за підсумками виборів безумовна підтримка України поступиться місцем внутрішньому егоцентризму та жорсткому політичному торгу. Європейська допомога може стати заручницею правих коаліцій, міжпартійних чвар і бюджетного дефіциту всередині самих країн. Для України це означатиме кінець епохи «політичних авансів» і перехід до того, що кожен пакет фінансової та військової допомоги проходитиме через жорсткий фільтр національних інтересів європейських столиць.

Головний висновок для Києва — термінова зміна стратегії. Щоб мінімізувати ризики зовнішнього паралічу, Україні доведеться перейти зі статусу «реципієнта допомоги» до статусу критично важливого партнера. Лише через пришвидшену модернізацію оборонного сектору, реальну боротьбу з корупцією та пропозицію конкретних економічних вигод самій Європі Київ зможе втримати позиції в новій, значно прагматичнішій європейській реальності.